СОЦИАЛЬНАЯ ГАЗЕТА "СФЕРА"

ИНФОРМАЦИОННЫЙ РЕСУРС ДЛЯ ЛЮДЕЙ С ИНВАЛИДНОСТЬЮ И ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ

Працевлаштування і люди з інвалідністю або як хлопчик с ДЦП став фотографом

Вже 50 років виповнилося відтоді як цей немолодий 65-річний чоловік взяв в руки перший фотоапарат. Сьогодні Віктор не лише продовжує свою фотографічну кар‘єру, він пише статті, створює фотоальбоми і публікує ці матеріали на своїй сторінці у Фейсбуці, а також розсилає їх у ЗМІ. А ще Віктор створив програму навчання людей з інвалідністю за модульною системою навчання за темою «Основи фотографії».

А розпочалося все у далекому 1965 році, коли 10-річному Віктору, хлопчику з наслідками ДЦП, подарували перший фотоапарат. Тоді це була пластмасова камера «Школьник». Так хлопчик почав займатися фотографією.

Скоро ця справа захопила хлопчину і він почав на практиці вивчати фотографію, а незабаром у нього з’явилася мрія стати журналістом. Ось що про це говорить сам Віктор. «Вже в старших класах я фотографував різними фотоапаратами: «Смена», «Зоркий», «ФЕД», «Зеніт». перепробував всі фотоапарати. Не знімав лише камерами типу «Салют», тому що вони занадто важкі, а знімав однією рукою. Тоді ж я спробував писати й допомогла мені в цьому районна газета. От тоді й з’явилася мрія стати журналістом і не просто журналістом, а фотожурналістом. Тоді я ще не розумів, що не зможу досягти професійного рівня. І це була не моя провина, заважала вада – правосторонній геміпарез після перенесеного у 10 місяців поліомієліту.»

Після закінчення школи Віктор вступив до економічного ВНЗ, але фотографувати не покинув. До того ж він продовжував публікуватися у студентській багатотиражці.

По закінченню інституту Віктор працював за спеціальністю й об’їздив майже всю Україну і фотографував, в основному для себе. «Після закінчення інституту я засів у Парламентській бібліотеці (тоді це була бібліотека імені В.І. Леніна) набрав літератури й почав досконально вивчати фотографію. – веде далі Віктор, — Так з’явилися три конспекти з теорії фотографії. В той час я вже проявляв плівки, друкував фотографії, а проявники й фіксажі робив сам. Скоро в мене з’явилася ціла бібліотека з фотографії.»

Все змінилося після 1991 року коли Україна отримала незалежність. От тоді наш герой повністю зайнявся улюбленою справою – журналістикою. Він відвідував заходи, фотографував, писав і публікував матеріали у Всеукраїнських газетах та журналах. А тема була надзвичайна цікава – паралімпійський спорт. Ось як про це розповідає сам Віктор. «В цей період я багато читав статей і подумав чому про здорових спортсменів так багато говорять, хоча вони привозять мало медалей? Чому замовчують спортсменів з інвалідністю, які викладаються не менше здорових спортсменів і привозять на батьківщину по кілька десятків нагород, а про них мало хто знає або не знають зовсім». Так з’явився перший сайт, де публікувалися матеріали про змагання паралімпійців, про життя видатних спортсменів, та їх досягнення. А допомагали йому в цьому громадська організація осіб з інвалідністю та прес — центр Національного паралімпійського комітету.

У 2001 році, Міжнародна Організація Праці запросила нашого героя на курси за модульною системою навчання. О тоді і виникла нова ідея – зробити програму, за якою можна було навчати людей з інвалідністю новій професії — фотографії, а якщо поталанить й допомогти відкрити свою справу. «Ознайомившись з програмою, — говорить наш герой, — я вирішив зробити програму навчання за модульною системою навчання, вклавши в неї весь досвід, який накопичив за роки роботи з фотокамерами. А друга мета — допомогти стати фотографами високого рівня, а можливо й допомогти відкрити свою справу.» Але поки Віктор працював над програмою, часи змінилися. На зміну старим фотоапаратам прийшла цифрові технології: цифрові фотокамери, смартфони та комп’ютери. І всю програму прийшлося переробляти, орієнтуючі її на цифрові технології.. Відпало декілька блогів: проявлення фотоплівок, друкування фотографій. Їх замінив комп’ютер, але разом з ним прийшли й нові програми, які потрібно освоювати.

Програма створена за модульною системою навчання і складається з двох блогів. «Теорія фотографії» та «Практика фотографії». Кожний блог складається з навчальних елементів, які слухачам пропонується вивчити. Кожний блог закінчується запитаннями. Якщо слухач відповідає на запитання він переходить до вивчення наступного елементу. Якщо ні – повертається до вивчення елементу. При необхідності ставить письмові запитання й отримує письмові відповіді. Точно також планується провадити й консультації Головне, що все навчання проходить у дистанційній формі.

Перший блог «Теорія фотографі» складається п’яти навчальних елементів:

— історію виникнення фотоапаратури та її розвиток;

— параметри фотоапаратури та для чого вони потрібні;

— кадрування зображення, його роль у створення фотографії та для чого її потрібно вивчати;

— властивості світла та його роль у створенні зображення;

— зйомка предметів, що рухаються;

Другий блог «Практика фотографії» присвячений техніці зйомки окремих видів фотографії, зокрема:

— фотографування портрету;

— фотографування спорту;

— хронікальна зйомка;

— репортажна зйомка;

Але модульна система дуже гнучка. Кожний елемент та й сам блог можна змінити. «На початку навчання слухачам надсилається низка запитань, на які майбутні слухачі повинні дати конкретну відповідь. – пояснює далі Віктор, — Мета запитань з’ясувати що слухачі знають про фотографію і чого не знають. Ставляться також запитання «Які види фотографії слухачі хотіли б освоїти?» На основі цих запитань формуються навчальні елементи, а можливо і блоги. Крім того на початку занять з’ясовується які вади мають майбутні слухачі. Адже не кожна людина з інвалідністю може тримати фотокамеру, а віжку тим паче.. В такому випадку цих людей можна посадити за комп’ютер для подальшої обробки фотографій. Адже більшість людей з інвалідністю володіє ним і їх можна навчити працювати на Фотошопі.»

Сьогодні цей чоловік продовжує відвідувати круглі столи, прес-конференція інші заходи фотографувати, писати статті, публікувати інші матеріали про життя людей з інвалідністю. Допомагає також людям з інвалідністю продовжувати навчання у ВНЗ, надаючи інформацію та розказуючи про різні університети й зокрема про Міжнародний університет розвитку людини «Україна».

Костянтин П»ятилєтов