СОЦИАЛЬНАЯ ГАЗЕТА "СФЕРА"

ИНФОРМАЦИОННЫЙ РЕСУРС ДЛЯ ЛЮДЕЙ С ИНВАЛИДНОСТЬЮ И ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ

Інклюзія не може бути однаковою для всіх: досвід Ізраїлю.

Як навчати дитину, якщо вона не в змозі висидіти всі уроки з однокласниками? А якщо зовсім не здатна всидіти на місці? Що вважати успішною інклюзією? Як правильно розробити індивідуальні плани роботи? Всьому цьому в жовтні 2018 року безкоштовно навчали 400 наших освітян ізраїльські фахівці. Враженнями поділилася Юлія Нагорна, директор Інклюзивно-ресурсного центру Южноукраїнська.

В Ізраїлі вважають: усі діти мають вчитися. Навіть лежачі діти з глибокою розумовою відсталістю закріплені за певною школою та навчаються вдома тому, що здатні: розрізняти звуки, смаки, аромати, фіксувати погляд, реагувати на звернення. Невелика кількість найтяжчих учнів — на домашньому навчанні та в спецзакладах. Однак в Ізраїлі існують проекти для їх соціалізації: спільні спортивні заняття, свята, концерти, екскурсії з учнями звичайних шкіл, літні табори, взаємне «гостювання»: діти зі спецзакладів проводять день у масовій школі, і навпаки.

Тож тренінги почали з філософії інклюзії, яка допомагає шукати можливості, а не причини для відмови в освіті.

Семінари-тренінги для вчителів інклюзивних класів, директорів шкіл та працівників інклюзивно-ресурсних центрів (їх в Україні вже понад 400) проводило Міністерство освіти і науки України спільно з Посольством Держави Ізраїль та Ізраїльським центром міжнародного співробітництва MASHAV.

Ця організація вже понад 50 років займається переданням інноваційного досвіду в галузях, у яких Ізраїль досяг чималих успіхів: освіті та охороні здоров’я. Зазвичай це курси для фахівців, короткотривалі та довготривалі консультації як супровід загальнодержавних проектів. У тренінгах побажали взяти участь понад 2 тисячі осіб. Експерти відібрали їх не лише за посадами та досвідом роботи, а й за розширеними мотиваційними листами.

Від запобігання — до інклюзії

Більшість дітей з особливими освітніми потребами вчаться у звичайних школах — такий закон діє з 1998 року. Загалом досвіду інклюзії в Ізраїлі — понад 30 років, тож фахівці поділилися історією впровадження інклюзії у своїй країні, за яких підходів система інклюзивної освіти стає найбільш дружньою до дітей з особливими освітніми потребами.

В Ізраїлі йдеться не про інклюзію загалом, а про вибір одного з її видів під потреби конкретної дитини. Починається все з програм ранньої діагностики та інтервенції «From prevention to inclusion» («Від запобігання — до інклюзії»).

Експерти вважають, що основна увага має бути зосереджена на допомозі в ранньому дитинстві та дошкільнятам, щоб підготувати їх до масової школи. Скажімо, ДЦП виявляють та починають працювати з малюком уже в кілька місяців від народження. Так само рано допомагають, приміром, дітям із синдромом Дауна, зі слабким зором чи слухом. Навіть ті діагнози, які важко діагностувати з народження однозначно (наприклад, аутизм), за допомогою аналізів намагаються «вхопити» до 1–2 років. Таким дітям радять корекційні ясла, а з 3 років — дитсадок.

Супергерої із семи планет: Space Camp та його «космічні» люд

Також в Ізраїлі діють інклюзивні центри для учнів від 0 до 21 року. Через додаткові заняття частина дітей з особливими освітніми потребами завершує середню школу не в 17 років, а у 21, причому це не залежить від рівня інтелекту. Центри напівкомерційні, але 40% коштів на їх утримання йдуть з держбюджету. Тут працюють фахівці та спеціально навчені волонтери. У деяких центрах усе скомпоновано: проект з ранньої діагностики, інклюзивні ясла, дитсадок, школа, коледж, а також ресторан, кафе, перукарня, спортзал, де працюють винятково люди з інвалідністю.

Після 6 років постає питання — як саме має навчатися дитина. Ізраїльські тренери чимало разів підкреслювали: важливий розумний підхід, орієнтований на потреби дитини та ресурси школи, а не на наше бажання дати кожному все найінноваційніше та найзручніше. Інколи дитині не потрібен асистент, певні корекційні заняття, а не вистачає іншого супроводу.

У школах є спеціальні класи, є змішані заняття: половина уроків з класом, решта — індивідуальні заняття з асистентом. Є й ті, хто навчається у звичайному класі, але в супроводі тьютора. Є учні, яким організовано додатковий відпочинок удень, або зменшене навантаження, тож вони раніше йдуть додому. Діти з інтелектуальною недостатністю можуть проходити програму в полегшеній формі, а деякі надто складні предмети (природничі науки, тригонометрію) не відвідують.

Учням можуть запропонувати альтернативну діяльність (наприклад, діти, що не можуть говорити, вчать інший вид спілкування — PECS (обмін зображеннями та символами), інші — переписують диктант із роздруківки, а не сприймають на слух, за дислексії — наговорюють диктант на гаджети, а не пишуть). Звісно, є і діти, які вчаться за звичайною програмою, але для них створені додаткові умови (наприклад, якщо вони на інвалідних візках). Вид інклюзії завжди приймають колегіально: з батьками, вчителями, психологами, реабілітологами.

Щодня — індивідуальний урок в обважненому жилеті

Як це виглядає на практиці, наприклад, за аутизму? У школі для таких дітей — окремий клас, де два вчителі та 2–3 тьютори на 6–8 дітей. Також працюють залучені фахівці: логопед, арт-терапевт (завдання якого — розвиток емоційного інтелекту), спеціаліст із сенсорної інтеграції. Один урок щодня для кожної дитини — індивідуальний, адже всі дорослі якраз можуть «розібрати» по одній дитині.

У найбільш просунутих школах у кабінеті є окрема їдальня, кімната відпочинку та вихід. Також тут є парти з високими бортами, за якими можна усамітнитися та не бачити однокласників, обважнені жилети, що приносять відчуття заспокоєння за аутизму.

Є додаткові заняття: розуміння прочитаного, «праймінг» — попереднє вивчення уроку, який розглядатимуть у класі, або тренування виду діяльності, яку треба буде застосувати, візуальний «переклад» текстів (фото, відео, малюнки, опорні сигнали).

 

Також передбачена безкоштовна реабілітація тричі на тиждень поза стінами школи: робота з психотерапевтом, пісочна терапія, іпотерапія (задіяні коні), каністерапія (залучені собаки), Бломберг-терапія (використання ритму), нейрокорекція, мозочкова стимуляція, біоакустична корекція.

 

Ночівлі у школі та практикуми в ресторані

Учні спецкласу не ізольовані від решти: вони «приписані» ще й до звичайного класу, з яким знайомляться одразу, як приходять до школи. Із 1-го класу вони разом на святах, посиденьках, візитах лялькового театру тощо. Із 2-го — вже разом на заняттях з інформатики, екскурсіях. Кожен учень чотири рази на місяць може переночувати в школі та один раз провести тут цілий вікенд (звісно, з тьюторами, цікавою програмою відпочинку). Це розвантажує батьків і допомагає дітям краще соціалізуватися.

Як я шукала безбар’єрне середовище

Щороку інтеграція збільшується. Старшокласники можуть вже половину навчання проводити разом. Для них влаштовують спеціальні екскурсії-практикуми: навчитися поводитися в кафе, у театрі, у фітнес-центрі, спробувати орендувати квартиру, пройти співбесіду на вакансію.

 

Що таке зворотна інклюзія і навіщо вона

Інклюзія — це ще й особлива підготовка всіх інших учнів. Із 1-го класу вони вивчають тексти про людей з особливими потребами, про гідне поводження, про можливість цікавих стосунків та про те, якими талановитими можуть виявитися несхожі на інших діти. Також вони вчаться комунікувати з найрізноманітнішими людьми. Для дітей без особливих освітніх потреб цей досвід — так би мовити, завдання із зірочкою на спілкування.

Перед тим як увести дитину в певний клас, його ретельно вивчають: проблеми з дисципліною, структура класу, соціограма (хто — неформальні лідери, хто — аутсайдери). Коли ж приходить новий однокласник з особливими освітніми потребами, фахівці радяться і підбирають йому сусіда по парті — спокійну за темпераментом, толерантну дитину. Звісно, малечі це не показують і розсаджують усіх нібито випадково. Також у цьому класі будуть передбачені додаткові види діяльності, які дають однокласникам змогу допомагати та кооперуватися.

Існує і так звана зворотна інклюзія: дітей зі звичайних класів відправляють на певні уроки чи на кілька тижнів до спецкласів. Це проводиться заради профілактики булінгу, а також коли дитина потребує підвищеної уваги на невеликий період: якщо вона відстала через хворобу, психологічні проблеми тощо.

Як правильно складати індивідуальну програму

Українських освітян чекала і практична частина тренінгу: складання індивідуальної навчальної програми для дитини за заданими параметрами (віком, нюансами пізнавальної діяльності, здоров’ям, особливостями поведінки, досвідом навчання).

 

Індивідуальна навчальна програма визначає слабкі й сильні сторони учня в когнітивній, поведінковій, соціальній та емоційній сферах. Ставлять чіткі завдання для розвитку кожної. Це необхідно, щоб відстежувати набуття компетенцій.

Інклюзивний креатив: чого діти можуть навчити одне одного

Ефективність інклюзії в Ізраїлі визначають не стільки академічними досягненнями в навчанні, скільки змінами поведінки, стосунками з вчителями та учнями, життєвими компетенціями. Тобто вимірюють зростання від початкової планки, а не нормативи чи успіхи однокласників. Якщо дитина, яка не розмовляла, здатна переказати прочитаний текст, вона має пишатися собою. У нас, на жаль, подекуди освітяни розмірковують так: якщо учень переказує в старших класах на рівні початкової школи, то це провал, ганьба, незалежно від зусиль та пройденого шляху.

Також ізраїльські тренери детально розповіли про роботу команди супроводу, центрів з підтримки інклюзивної освіти, міжвідомчу взаємодію служб, пошук ресурсів. Освітян вчили ефективно спілкуватися з родинами дітей з особливими освітніми потребами: наприклад, вести журнал контактів, планувати тренінги та регулярні зустрічі.

Українським освітянам ізраїльтяни пообіцяли постренінгову підтримку, а також запропонували подавати документи на конкурс, переможці якого навчатимуться в Ізраїлі. А ті, хто зацікавився тренінгом, матимуть ще шанс наступного року: МОН домовилося з MASHAV про продовження співпраці.

Автор Аліна Мірошнікова

Джерело: https://osvitoria.media/experience/inklyuziya-ne-mozhe-buty-odnakova-dlya-vsih-dosvid-izrayilyu/

 

Щоб забезпечити право особи з інвалідністю на житло, Верховний Суд направив справу на новий розгляд

Верховний Суд направив на новий розгляд справу, оскільки держава не виконала зобов’язання створити умови для гідного життя особи з інвалідністю.

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду 24 квітня 2019 року направив на новий розгляд до суду першої інстанції справу №638/968/18.

Підставою для такого рішення стало недотримання органами державної влади зобов’язання створити умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту.

У січні 2017 року ОСОБА звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов’язати департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі шляхом заміни її кімнати, яка розташована на четвертому поверсі, або в інший спосіб. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона має інвалідність 1 групи з ураженням опорно-рухливого апарату, пересувається лише в інвалідному візку, у зв’язку з чим позбавлена можливості вийти на вулицю без сторонньої допомоги. При цьому вона мешкає в кімнаті №118, яка знаходиться на четвертому поверсі будинку №42 на вул. Цілиноградській у Харкові, що становить для неї незручності.

Рішенням Дзержинського районного суду Харкова від 25 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні вимог, суди виходили з того, що чинним законодавством не передбачено обов’язку Харківської міської ради здійснити обмін займаного позивачем житлового приміщення в будинку №42 на вул. Цілиноградській у Харкові на інше приміщення на першому поверсі, право на поліпшення житлових умов позивача відповідачами не порушено.

Проте Касаційний суд не погодився з таким висновком та нагадав, що за змістом ч. 1 ст. 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя і вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю держава взяла на себе відповідні зобов’язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю. Для того, щоб у повній мірі забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар’єрне середовище. Органи державної влади зобов’язані створювати умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту, та створення особливих умов для людей, які мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, суди не звернули уваги на те, що за змістом позовних вимог позивачка, мотивуючи неможливість як особі з інвалідністю першої групи, яка пересувається у інвалідному візку, користуватись житловим приміщенням на четвертому поверсі у зв’язку з відсутністю обладнання цього будинку у відповідності до ДБН щодо доступності приміщень для осіб з інвалідністю, просила зобов’язати департамент житлового господарства Харківської міської Ради надати у користування житлову кімнату на першому поверсі без зазначення конкретного будинку або надати їй доступне житло у будь-який інший спосіб. При цьому вона не зазначала про постійне житло або надання житла поза чергою.

Отже, під час розгляду справи суди не звернули уваги на законодавство щодо наявності обов’язку органів державної влади та місцевого самоврядування створити доступне середовище для людей з інвалідністю та дійшли помилкового висновку про відсутність обов’язків відповідача щодо створення цих умов, не з’ясували дійсних позовних вимог позивачки в частині способу усунення порушення її права на доступні умови проживання.

Встановлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

Судово-юридична газета

В Одесі закінчила роботу триденна Літня школа раннього втручання

В Одесі закінчила роботу триденна Літня школа раннього втручання. Учасниками школи є команди раннього втручання зі Львова, Харкова, Одеси та Ужгорода. Також цього разу до тренінгу приєдналися команди з нових регіонів, фахівці яких лише знайомляться з послугою раннього втручання.

Тренінг проходить в активних дискусіях та обміні досвідом команд з різних міст. Усіх фахівців об’єднує спільне бачення надання послуги.
В центрі раннього втручання є сім’я з дитиною та пріоритети сім’ї є основним орієнтиром для роботи раннього втручання.

 

Рутинно-базований підхід є основною філософією раннього втручання. Працюючи з сім’єю, ми орієнтуємося на природне середовище дитини та звичні рутини і ставимо лише функціональні цілі для всієї сім’ї.
Фахівці раннього втручання, працюючи з сім’єю ставлять собі за ціль батькам «дати не рибу, а лише вудочку», адже саме батьки є найпершими експертами своєї дитини.

Раннє Втручання — Центр «Джерело»

Районні в м. Києві держадміністрації мають активізувати контроль за виконанням ДБН у частині доступності

Представники НАІУ взяли участь у роботі спільного засідання керівництва міського та районних комітетів забезпечення доступності осіб з інвалідністю, яке відбулось вчора під головуванням голови комітету Марини Хонди.

За словами заступника голови КМДА, голови міського комітету доступності Марини Хонди районні адміністрації мають активізувати контроль за виконанням ДБН у частині доступності.

«Найбільшою проблемою є те, що попри набуття чинності нових ДБН, відсутня система контролю на етапі проектування, реконструкції та будівництва. Нові ДБН передбачають забезпечення доступності до об’єктів для осіб з інвалідністю. Тож дуже важливо, щоби райдержадміністрації активізували районні комітети доступності для контролю за виконанням цих норм», – сказала Марина Хонда.

Зараз необхідно побудувати ефективну комунікацію з РДА та організаціями, що опікуються правами осіб з інвалідністю.

«Ніхто не знає краще за людей з інвалідністю, як зробити міське середовище доступним для всіх груп населення. Тому дуже важлива участь цих людей у процесі створення безбар’єрного простору», – резюмувала Марина Хонда.

МОН затвердив Типовий перелік засобів корекції для дітей з особливими освітніми потребами в закладах дошкільної освіти

Міністерство освіти і науки України повідомило, що 17 травня 2019 року набрав чинності Наказ «Про затвердження Типового переліку спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних та спеціальних групах закладів дошкільної освіти» від 17 квітня 2019 р. № 423

Типовий Перелік засобів корекції психофізичного розвитку представлений у формі таблиці. Документ описує перелік засобів та обладнання, умови їх використання, безпеки розміщення, яке описано в технічному завданні.

З текстом Наказу можна ознайомитися за посиланням: search.ligazakon.ua.

Про обсяг та ПОРЯДОК використання у 2019 році коштів, передбачених у державному бюджеті на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами можна прочитати у ПОСТАНОВІ Кабінету Міністрів України №129 від 27 лютого 2019 р.

Аутизм Україна